В київському супермаркеті "Фуршет" я бачила ваш сир, вашу "Золотаву" ТОВ "Андрушівського маслосирзаводу". І його охоче купують...
ДОНЬКИ Оксани Юріївни Матвієнко цілком щиро заявляють їй: "Ти у нас — супер-мама!" Ірині й Марині дуже подобається, що їхню матусю знають і поважають не лише в Андрушівці, а й у столиці, що про неї пишуть і розповідають журналісти, що підприємство, яким вона керує, є одним із кращих у своїй галузі в Україні. І, нарешті, що вона розуміє їхні проблеми, поділяє їхні інтереси, що вона — найкраща, найдобріша, наймиліша...
— Ну, а як же, — посміхається жінка, — це на роботі я директор, а вдома — я дружина, мати, і сім'я —це моя радість, моя сила і опора. До того ж, душею я ще молода і взаєморозуміння з доньками й чоловіком у нас чудове.
Це ж яку треба мати мужність, силу духу й широту душі, щоб звалити собі на плечі підприємство в "епоху перемін"! Бо навіть якщо порівняти зовсім недалеке минуле — 1996-1997-і й 2002-2003-і роки, то це, як мовиться, дві великі різниці. Там — суцільний бартер і постійний головний біль — куди подіти продукцію, тут — розмірене, сплановане, ефективне виробництво, авторитетна марка й високий імідж у діловому світі.
"Житомирщина" час від часу розповідає про виробничі показники ТОВ "Андрушівський маслосирзавод", тож при зустрічі з Оксаною Юріївною не хотілося говорити про цифрові показники — вони тут досить високі. Мова зайшла про її другу "сім'ю" — заводську, яка, треба сказати, чималенька — 546 трудівників (а в 2001 році було всього 95). І всім платиться зарплата, причому, досить пристойна (середня по заводу — 386 грн.), і кожному на 8 Березня, навіть чоловікам, та на Новий рік вручається подарунок. Працівники заводу отримують путівки на оздоровлення, їхні діти — на літній відпочинок. Ветерани війни — колишні заводчани не залишаються забутими, і ще кілька десятків пенсіонерів, які й не мають відношення до підприємства, отримують від нього продуктові набори в День людей похилого віку.
— Як усе це вдається, Оксано Юріївно? — запитую в директора. А вона посміхається й напівжартома відповідає:
— Усе в нас — як у нормальній сім'ї, де повинна бути турбота один про одного. А це значить, що кожен член цієї сім'ї-колективу повинен усе робити так, щоб усій родині було добре, заможно, комфортно.
Мова все ж заходить про виробництво й директор ілюструє свою беручкість справжньої господині.
— Завод приймає для переробки за добу 120 тонн молока, з них 100 тонн — від населення із трьох областей, у тому числі з восьми районів Житомирщини. А молоко сьогодні продадуть тим, кому вірять, хто розрахується за нього копійку в копійку. Отож розрахунок із здавачами щомісяця — для нас закон. В Андрушівському районі в усіх селах на молочних пунктах ми встановили холодильники, прилади для первинного визначення якості молока — і це убезпечує від втрат його.
Звичайно, спеціалістам заводу ота удача не йде до рук "самопливом". За кожним кроком — виваженість і розрахунок: чи вигідно це для підприємства, чи сприятиме його ефективній роботі?
— Ну чому ми маємо платити по 60 доларів за газ, коли покрутилися мої спеціалісти на ринку й знайшли його по 57 — 58 доларів? Або ж якщо енергетики висувають такі умови, що, по суті, ми повинні їх кредитувати. Навіщо нам такий постачальник? Ми теж знайшли іншого. Фляги, маслотару, марлю, запчастини і десятки інших матеріалів завод закуповує не там, де прийдеться, в перекупників через десяті руки, а налагоджує співпрацю напряму з виробниками.
— Оце вам і вся арифметика, — говорить директор, — копійка до копійки, в усьому має бути розрахунок, розумний ризик і відповідальність за кожну, найдрібнішу справу. Як у себе вдома, в своєму господарстві.
Кому-кому, а Оксані Юріївні про це б не знати! Після закінчення інституту молочної промисловості дипломованим спеціалістом прийшла на завод, а працювати спочатку довелося сироваром. У цеху ми з нею підходили по крутих сходинках до величезних чанів, де виготовляються одні з найпопулярніших сирів андрушівської фірмової марки "Золотава".
— Ось тут я вистояла чимало, — із невловимим сумом говорить жінка. — А потім пройшла всі сходинки зростання, тож від мене нічого не приховаєш, і запитань суто технологічних для мене не існує.
Запитання, і скоріше, самій собі, в директора виникають, коли тиск обставин, здається, просто неможливо витримати, навіть хочеться все просто кинути...
— Ви ж знаєте, — пояснює Оксана Юріївна, — у нас панує якась незнищенна традиція: хто не працює, його полають чи пожаліють. А от хто працює, так його ж дев'ятим валом накривають перевірки. Тут тобі й санстанція, і ветслужба, й екологія, й пожежники, податківці — і кінця-краю їм не видно. Та ще коли в один і той же день нагряне до тебе вся ця компанія — сил немає, хочеться піти.
Та наступного ранку збирає керівник спеціалістів, своїх найперших помічників, і каже: "Треба працювати".
І відзнаки за ту працю в її кабінеті, на окремому столі, не вміщуються. Золоті медалі й дипломи сирам "Буковинський" і "Голландський" та в номінації "Краща торгова марка України", громадський знак якості "Вища проба", міжнародна нагорода "Європейська якість", золоті медалі й дипломи сирів "Едам", "Гауда", "Мармуровий", нагороди виставок-ярмарків "Скатерть-самобранка" й "Агромаш-2003". Та є нагорода, мабуть, наймиліша серцю Оксани Юріївни. Нещодавно донька Ірина, приїхавши зі столиці, похвалилася:
— Мамочко, в київському супермаркеті "Фуршет" я бачила ваш сир, вашу "Золотаву". І знаєш, його охоче купують. Мені було так приємно!
О.Ю.Матвієнко вдячна долі за те, що для заводу вона виявилася такою вдатною. Завдяки інвестору, який повірив у його перспективу і вклав гроші, завдяки людям, відданим своїй справі, майстровитим і працьовитим. Одні тут працюють зовсім недавно, інші, як-от начальник лабораторії Ніна Григорівна Павленко, — вже 38 років. Але всіх їх об'єднує почуття спільності й взаємовідповідальності, яке народжується й виховується в мудрій родині.
Іраїда Голованова
Житомирщина
Сталося це не в одній з десяти державних обсерваторій, а в єдиній приватній, розташованій поблизу райцентру Андрушівка на Житомирщині. 26 вересня там презентували відкриття.
Прес-конференція у селі – вже цікаво. Народна приватна обсерваторія – ще цікавіше, така єдина на пострадянському просторі. Відкриття у ній одразу трьох малих планет... Якби це сталося в якійсь Америці, то про продібну новину писали б на перших шпальтах усіх газет. У селі Гальчин, що біля Андрушівки, про це не знають навіть селяни-сусіди обсерваторії.
Андрушівська обсерваторія побудована два роки тому на власний кошт колишнім земляком, а нині київським підприємцем Юрієм Іващенком. Але він залишився насамперед вченим, і вже виховав у рідній Андрушівці кількох майбутніх астрономів. В обсерваторії постійно працює п'ять ентузіастів. У ніч з 18 на 19 вересня під час спостереження за транснептуновим об'єктом вони побачили потік астероїдів. Сім з них раніше не були відомі науці, про що андрушівські астрономи негайно повідомили в американський Гарвард, у міжнародний центр малих планет. Звідти прийшла відповідь, п'ять об'єктів вже зафіксували американці, а два зараховують Андрушівці.
Цю обсерваторію світові астрономи знають під назвою "Липневий ранок" - дуже подобається господареві однойменна пісня "Юрай хіп". У рапорті до Гарварда лірика взяла гору.
Аби дати назву відкритим планетам, треба чекати кілька років, доки вони знову з'являться в полі зору телескопів. Після підтвердження першовідкривачі отримують право на назву астероїдів. Коли до цього дійде, тут вирішили першу планету назвати "Андрушівка".
Костянтин Грубич
ТСН "1+1"